МАР`ЯНА ЧІКАЛО - ХУДОЖНИЦЯ, ЩО МАЛЮЄ ЗМІНИ НА КРАЩЕ!


Талановита українська художниця, Мар`яна Чікало вражає не лише своїм професіоналізмом та унікальним виконанням, а також - щирістю! Її картини купують закордон. Вони неодноразово прикрашали експозиції та приватні колекції. Однак, сама пані Мар`яна - дуже відверта та легка у спілкуванні. Інтерв`ю, яке варте уваги та спонукає до роздумів. Пані Мар`яно, чи можете поділитися, як то кажуть "з середини" ситуацією, яка стосується сучасного українського живопису?


- На превеликий жаль, але в Україні дуже складна ситуація з деякими тонкощами у мистецтві. Мова йде про сертифікацію, а також затвердження права власності. Є мистецькі витвори, які не можуть вийти на гідний рівень, рівень Європи та світу, оскільки закордоном потрібні сертифікати якості майже на всі товари, котрі тільки люди створюють. А в Україні на деякі з товарів, які зі сфери мистецтва взагалі немає сертифікатів. Їх непередбачено на законодавчому рівні. Це дуже прикро та зв`язує руки талановитим митцям. Цим має займатися міністерство культури, але... З правом власності ситуація є дещо кращою, проте лише до тих пір, поки ти з цим не стикнешся! Якщо, боронь Боже, таке все ж трапилось і потрібно відстоювати своє право власності у суді - це суцільне пекло... Чи реально заробити на життя, якщо ти художник? Чи гідно в Україні оцінюють працю митців? Або ж потрібно "брати не якістю, а кількістю", щоб заробити? - В мене немає таких цілей, щоб поставити картини "на потік", "штампувати, як конвеєр. Живопис, він взагалі не для всіх!

Що до заробітку, то я зазвичай співпрацюю з Європою, тому що в країнах Європи більш гідно ставляться до творчості та її вартості. Мається на увазі: якщо брати більшість, то більшість європейців готова заплатити за витвір його вартість, а більшість українців будуть казати, що для них ціна, яку коштує картина є завеликою. Здебільшого, а особливо зараз із настанням пандемії, значна частина українців не згодна платити за мистецтво понад 5-6 тис грн. Мова йде про людей, які в змозі собі це дозволити. Просто вони не хочуть платити за мистецтво більше. Нерідко й про знижку питають.)


Тобто закордоном до українського мистецтва ставляться з фінансовою повагою? А чи допомагають "наші" європейці - співгромадянам?

- Це окрема тема, бо ж є такі речі, котрі взагалі потрібно викорінювати серед "наших" європейців! Ось, наприклад:

Є така, розумна дівчинка. Вона є посередником та заробляє на продажі картин українських художників. Це може бути взагалі будь-який витвір мистецтва. Так от, вона знаходить замовника. Ну, наприклад зі Швейцарії. Людина зі знайомствами, статком та виходом на різноманітні галереї. Замовник може бути такого рівня, що для нього не є проблемою робити виставки хоч кожного місяця. І цей замовник бачить сенс у співпраці із десятьма художниками та платитиме їм, за їхні роботи, гроші. Уявіть собі, у мене був схожий із моєю, вигаданою історією, досвід. Та, як згодом стало відомо, - я далеко не поодинока у такому випадку. Отже, українка, котра, здавалося, мала б розуміти, що я, як художник, тим більше теж з України, хотіла б заробити на своїх картинах, правильно? Що собі забирати 80% прибутку, котрі сплачує Швейцарець - це, якось, не дуже нормально?!

Я мала подібний досвід, так званої "співпраці". І це все вже я потім дізналася. Про співвідношення 80/20%. Було не аби як прикро... Проте, не через гроші! Хоча, і через них також. Оскільки це трапилося як раз на початку першого локдауну. Рік тому. Тоді, коли взагалі все було незрозуміло. А саме головне: скільки часу він триватиме і що буде далі?! Особливо прикро було через те, що це "наші" співвітчизники так себе поводять. А на сам перед боліло через те, що таким чином українські художники, погоджуючись на такі "умови" (про котрі, зазвичай, невтямки) та працюючи за такі "гроші", вони, ми всі просто знецінюємо власні: професіоналізм, мистецтво, талан та українську культуру, загалом!

У мому випадку, я написала 10 невеличких картин і отримувала за них оплату в доларах. Під час першого локдауну, повторюся, що це було за для того, щоб "втримати штани". А коли постало питання підписання договору, а згодом і усвідомлення розподільної вартості наших стосунків, то договір мені зробили не менш "цікавий" за наше "партнерство".

У договорі, який створила "та сторона" було чітко зазначено, що я, увага: створюю принти! Ні про які картини, галереї та авторське право взагалі не йшлося!

Уявіть собі: мої картини навіть були опубліковані в одному з всесвітньовідомих каталогів! Попри те, що за це теж зазвичай отримують гонорар, це могло вийти на рівень авторства з написаною поруч із картинами - біографією художника. Але, на жаль... Навіть жодної помітки, що я є художницею, а ці картини - мої, не було.

Закінчилася вся ця історія, як Ви вже здогадалися - не хеппи ендом, через що, я поставила крапку на таких співпрацях.

Знаю, що є дійсно порядні посередники, які дають змогу не лише заробити, а також допомагають у створенні твого ім`я та бренду. Але, також, вже знаю і багато таких історій як моя... І, якщо я просто вирішила більше з подібним не зв`язуватися, навіть, якщо з укладанням договору на початку та, наче з привабливими умовами. Є й такі художники, котрі через подібне відношення до них, їх робіт, їхньої творчості, на значний час, взагалі припиняють малювати. Так це їх ранить. Потім оговтуються та повертаються в мистецтво, а деякі - ні... Талановиті, є й унікальні, з якими, ось так паскудно вчинили - ставлять крапку назавжди. Ось, за що найбільше болить!

Розумію, що усім потрібно їсти. Світ влаштований таким чином, що усе вартує грошей. В кого грошей більше - більше можливостей. Але це не завжди так! Це не завжди працює! І, дідько, - це неправильно і так не має бути!

Є безліч речей, які не купиш ні за які гроші! А ще є безліч речей, котрі нічого не коштують. Вони безкоштовні, але не менш цінні за відсутності ціни!

Скільки Ви вже у творчості та професійно пишете картини? Поділіться, які Ваші особливості? Що на рахунок "умов на замовлення"?

- Пишу картини більше як 11 років. Малюю лише масляними фарбами. В мене дорогі роботи, тому що вони дорогі у виконанні. Усі матеріали - дуже якісні та під замовлення. Полотно - це взагалі: спеціальна італійська бавовна.

Я поставила собі таку планку: якість не лише мого виконання, а також дуже якісні матеріали.

Зазвичай, я диктую свої умови. Але, через карантин, я одного разу знизила свою планку, що до кошторису та погодилась на "перспективну співпрацю" - нічим хорошим це не закінчилось! Окрім набутого досвіду, звісно ж.) Й усвідомлення того, що варто перш за все цінувати себе та свою працю! Коли ти цінуєш себе (об`єктивно) - тебе будуть цінувати й інші.


А як щодо співпраці?


- Звісно, що я не проти та навіть зацікавлена у співпраці. Лише, щоб ця співпраця була обопільно вигідною, прозорою та чесною. Оскільки зі мною трапилася ще одна історія:

Одна з найвідоміших українських заправок вирішила створили благодійний проєкт на медичну тематику за для привернення уваги до цієї проблеми та піару власної мережі, звісна річ.)

Оскільки, ця мережа заправок, на той час, була найпоширенішою (зараз не цікавилася цим питанням), розмах їхньої благодійної акції був значущий - це стінопис на весь фасад будинку!

Мені дуже відкликається благодійна тематика. Досить давно я займаюся благодійністю у різних проявах, до того ж у моєї родички благодійний фонд. А це взагалі був проєкт на підтримку діток. Тож я без вагань вирішила прийняти у ньому участь.

Необхідно було розробити малюнок та представити кошторис його вартості. Відштовхуючись від того, що це благодійність, я створила максимально економний проєкт. Серед усіх притендентів обирають саме мене! Спочатку це неймовірно потішило! Та цікавинки почались згодом.)

Взагалі то, я - художник! Якщо в мому виконанні є інтер`єрні картини - це виняток з правил. Я роблю це лише тому, що дуже люблю. В мому виконанні також є інтер`єрне оформлення стін, садочки та лише тоді, коли тематика мені близька.

Так от, місяць по тому, як мене обрали авторкою стінопису, після усіх обговорень, ескізів та, навіть знайшовши, за цей час, проєктор для відтворення малюнку на будівлі, самостійно домовившись за ліси - мені надсилають договір... Стороною замовника й за сумісництвом організаторів цього проєкту - благодійного стінопису було наступне:

страховка (оскільки стінопис був висотою з 7-ми поверхівку)

оплата 50% за роботу

матеріали (за їхнім бажанням було узгоджена купівля матеріалів шляхом відвідин магазину разом)

На дворі стає все прохолодніше. Події розгорталися осінню, вже напередодні зими. Попри те, що погода не сонячна та не тепла, я розумію, що подекуди температура сягає такої позначки, що може відобразитися на властивостях акрилової фарби та її якостях після нанесення.

Повернімося до договору.) Маленьким шрифтом унизу надрукована найнепомітніша, але найважливіша інформація. Якщо замовнику не сподобається будь-що у кінцевому результаті роботи виконавця, то виконавець зобов`язаний сплатити 100% компенсації (це загальна вартість усіх складових цього стінопису: фарби, моя робота та усі інші витрати за для його створення), а ще 30% збитків. І вразило те, що у договорі не йшлося про жодні критерії від яких залежатиме невдоволення замовником. Жодних! Тобто, якщо замовнику не сподобається відтінок кольору, якась деталь, розмір - будь-що, згідно з цим ти змушений будеш все сплатити...

Чесно кажучи, мені здається, що така відома компанія просто не могла створити такий ганебний договір. У цьому дійстві було залучено посередника, котрий вів усі домовленості між сторонами та мав свій відсоток після складання та підписання договору. Я схильна вважати, що "змістовна складова" договору належить посереднику.

Проте, зв`язавшись з моїм юристом і ознайомивши його з цим договором? він чітко дав усвідомити, що підписуючи його я наче зіграю у "російську рулетку". Шанси на успіх ідентичні тим, що за будь-якої дріб`язковості ти можеш попасти на гроші. А оскільки це благодійність, а також відома компанія, то будь-яка незгода у разі, якщо стінопис їм недовподоби - вплине на твоє ім`я та майбутню діяльність.

Зважаючи на усі обставини, я вирішила не ризикувати та передати "таку честь" іншому автору. Місяць поспіль, нова авторка стінопису все ж зробила його. Як вона його малювала? - одному Богу відомо! Вже було зимно, плюс подекуди сильний вітер з дощем. Мені було дуже її шкода!

Подробиць з її оплатою роботи та іншого - не знаю. Можу сказати лише те, що коли ми неодноразово розмовляли та домовлялися про страховку, зрештою, мене так нічим не забезпечили.

Страховка - це оформлений поліс на лікування у випадку, якщо щось станеться. І - ні. Це не про фактичну страховку з тросами та іншими складовими, якими зазвичай забеспечують при роботі на висотах.) Нагадаю: висота на якій потрібно було працювати сягала 7-ми поверхової будівлі. Про "троси та канати" як Ви кажете, та інші складові висотної страховки - і мови не було...


А який стиль Вам найбільше та найменше відгукується? І, звісно цікаво - чому?


- Я не пишу абстракції. Чому їх не пишу? Перша причина криється на поверхні: зараз з`явилося, і з кожним днем з`являється все більше "творчих" людей, які, на жаль, мають досить посередні навички або знання, чи то не мають їх взагалі, проте стали творчими, і від яких на абстрактні картини від професійного художника здебільшого можна почути "А что так можно было?!", "И я так нарисовать смогу!", "Тогда я тож, художник!". Хоча, навіть такий напрямок, як "абстракція" теж потрібно вміти писати! Не кажучи вже про те, що це мистецтво, яке ще й потрібно вміти розуміти.

Для "знавців" все здається доволі легко та просто. Але це взагалі не так!

Абстракція - це безліч знань. Потрібно володіти прийомами, вміти поєднувати кольори, фігури, деталі та найменші з деталей в подібних роботах.

Для мене - це особливий вид мистецтва. Не зважаючи на освіту, я залишилась осторонь більшої частини з того, що розуміють та цінують шанувальники абстракції.

Між тим, подекуди я малюю абстракції. Це виникає за покликом душі, серця, емоцій та подій, котрі сталися у житті. Все мусить спонукати та статися одночасно для того, щоб "народилася" моя абстракція.


Пані Мар`яно, як Ви вважаєте: чи можливо шляхом власного таланту досягнути успіху?

- Світ шалений! Вже недостатньо бути просто талановитим або просто закінчити виш та опанувати знання. Потрібно вміти себе подавати, продавати та епатувати за для того, щоб бути конкурентноспроможним.

Ось, наприклад: якщо я вирішу привернути увагу до себе та своїх робіт - я маю зробити перфоменс. Вийду голою з картиною у руках - на мене звернуть увагу, почнуть говорити, фотографувати, писати, можливо покажуть у новинах. Це буде і скандал, і шок, і сенсація - все на світі... Зараз потрібно епатувати, але я, все ж, консерватор.

Серед усіх тих, хто має талант, здібності та знання - одиниці залишаються художниками на все життя. Одиниці...

Не йдеться про більш або менш талановитих і професійних. Я вважаю, що подібних критеріїв взагалі не існує серед тих, хто дійсно талановитий та професійний. Це у корні невірно!

На жаль, лише на одному мистецтві, коли ти пишеш картини, створюєш вироби з глини тощо - не проживеш. Скоріше, що навіть - не виживеш!

Мої роботи неодноразово брали участь у конкурсах. Мої картини неодноразово прикрашали галереї та виставки. За 11 років, котрі я пишу - незліченна кількість моїх картин прикрашають українські та домівки по всьому світу! Не зважаючи на все це - я працюю, окремо від художньої діяльності. Робота, вона займає певний час і в ній задіяні сили. Проте, з нею ти більш впевнений у завтрашньому дні.


Тоді, можливо художникам, щоб привертати до себе увагу та заробляти не епатуючи, варто робити якісь акції чи знижки? - Існує думка, котра неодноразово або, хоча б раз була підтверджена кожним із людей, і мною так само: "Те, що дісталося задарма - не цінується!"

Парадоксально, але з настанням першого локдауну, минулого року, я, як і багато інших, не знала, що це буде та чого чекати надалі... Такі, кардинальні зміни звичного життя наштовхнули мене на думку: зробити знижки та створити розпродаж картин. Як тільки я втілила ідею у життя - всі картини були розпродані в той самий день!

Знижка була десь 30%. Але, люди витратили гроші навіть під час першого, ще незрозумілого за наслідками, карантину. Чому? Тому що, творчість в очах частини українців, має коштувати недорого...

Звичайно, усі та кожен, обиратимуть якомога якіснішу річ аніж "made in china". А також, забажають те, що існує в єдиному екземплярі поміж того, що наштамповане сотнями або тисячами примірників. І все це, бажано, якомога дешевше!

Взагалі-то я не вважаю, що усі такі. Хоча, інколи замислююся про менталітет...

Хай там як, все одно дуже тішилася, що усі мої картини потрапили до чудових власників! Не люблю, коли мої роботи, навіть ненадовго, проте затримуються у мене.

Для Вас важливо не "продати", а пер за все - хто придбає??? - Так! Для мене є вкрай важливим те, хто є власником кожної з моїх робіт. Тому, частіше за все люди приходять у майстерню, щоб купити або забрати картину. Далі має виникнути зв`язок! Називайте це іскрою, злиттям, почуттями або чуттям, не знаю...

Але якась взаємодія між картиною та її майбутнім власником повинна бути! Інакше ця картина нічого не принесе в життя її нового господаря.

Як показує практика та зворотний зв`язок від клієнтів: картини дійсно приносять в їхнє життя позитивні зміни.

Що до того, що я роблю, якщо у картини із майбутнім власником щось пішло не так? Просто не продаю йому цю картину. От і все.) Можна намалювати якусь інакшу. Проте, не ту, з якою не складається. Це, як у стосунках. Якщо не складається - не буде на користь. Тому - не варто!)

Був випадок, коли одна пані вже була володаркою однієї з моїх робіт та прийшла по іншу. Від другої картини, її, що сили відмовляла мати. Угоди що до купівлі не відбулося... Мистецтво, воно ж має подобатися, чи не так?!

Якщо бути щирою, а я звикла такою бути: я вірю в обмін енергіями. Оскільки кожна моя робота, це значно більше ніж просто фарби та малюнок. Переконана, ті емоції, почуття, та енергія, яку я вкладаю в картину, повинна поєднатися та перевтілитися у якусь добру подію або гарні враження того, хто регулярно контактує з картиною маючи її в полі свого зору.

Раніше, ніколи не вірила у таке, але за 11 років все ж зрозуміла, що варто не лише повірити, а й прислухатися до відчуттів, які виникають.


Пані Чікало, можливо Ви займалися ще якоюсь творчою діяльністю?

- Певний проміжок часу я займалася тим, що розписувала тарілки, пляшки та інші предмети інтер`єру, навіть годинники. Розпис різноманітних вінтажних годинників всіляких розмірів на різні тематики, бувало навіть біблійську.

Годинники були у якомусь сакральному стилі.

Був такий випадок: один з годинників забажав юнак. Він одразу не міг його придбати, але попросив нікому не віддавати, щоб цей годинник дістався саме йому.

Згодом він його придбав і його доля змінилася так само стрімко та сильно, яким було його бажання мати цей годинник.


Чом би Вам не зробити, як зараз багато хто робить - комерційний проєкт, із власного хисту? - У власному живописі, я ніколи не ставила на перше місце комерцію. Напевно тому я вкладаю у свої картини, щось таке особливе. Дещо більше ніж просто зображення. І, певно через це я не можу намалювати дві однакові картини або взагалі штампувати якісь зі своїх робіт.

Буває таке, що я не малюю місяць-два. От не можу і все! Творча криза, чи щось таке. Буває, що навпаки за тиждень мені вдається намалювати аж 5 картин. В такі моменти я не відчуваю день чи ніч, не відволікаюся ні на що інше, навіть сон та їжа не є прерогативою. Я в моменті! У творчості та відчуваю лише її!

Пані Мар`яно, скажіть, що Вас надихає?

- Найбільше мене надихають люди! Взагалі, вважаю, що люди - це енергіє затратно, водночас мене надихають саме вони! Завдяки цій, людській енергії, взаємодії із людьми я можу на одному подиху сісти й написати картину. Проте, люди як монети - вони з двома сторонами...

Чи пишете Ви на замовлення?

- На замовлення пишу дуже, дуже рідко! І зараз Ви зрозумієте "чому".

Ще на початку, коли люди бажають картину на замовлення, вони вже вкладають власну енергетику у своє бажання. Вони ж пояснюють, що саме вони хочуть, який колір та таке інше...

Портрети взагалі майже не пишу... Останні років 7 певно. Як на мене, портрети - це взагалі окрема тема. Це дуже, дуже інтимно, особисто, - скажемо так.

Силуети. З фото. Звісно можу зробити. Проте більш стилізувати під силует, ніж це буде фотореалізм.

Я... Я дуже емоційна людина. Пряма, відкрита, щира. І мені близьке таке саме спілкування. Відтак, коли отримую звернення від замовників, то в першу чергу я не женуся за роботою чи то гонораром, а прислуховуюся до себе. Якщо чую занадто багато компліментів, лестощів та іншої "няшності" - виникає якийсь ступор. Краще, хай людина спілкується звично, сухо, тощо. Особливо, коли це стосується замовлення. Вважаю, що це бізнес-відносини. Людина робить замовлення. Наголошує на кольорах, розмірах та інших побажаннях. А я надаю їй цю послугу, як автор, що має втілити усі її побажання. Написати таку картину, яку замовила людина й отримати гонорар за виконану роботу. Тож, коли поміж усіх домовленостей, переговорів і деталей для написання бажаної картини тобі говорять про те, що переглянули усі твої роботи та вважають тебе неймовірною, що ви неодмінно спрацюєтесь, що саме твій стиль написання поміж інших є найкращим, найдосконалішим, найпрофесійнішим і ще, бо зна скільки "най" - зазвичай це знамення до біди.) Звісно, це не є твердженням, що так 100% трапляється у всіх і кожного художника і з кожним замовником. Ні! Але за стільки років у мистецтві я можу впевнено говорити про подібне опираючись на власний досвід.



Розкажіть, як саме Ви вирішуєте: "що намалювати", щоб згодом її придбали?

- Здебільшого, приходить "муза". Я пишу картину. Далі викладаю свою роботу і поціновувачі її купують.

Скільки в середньому у Вас піде часу на створення однієї картини? - Якщо, картина створюється мною на замовлення, її створення може зайняти від 1 дня до двох тижнів.

Написання кожної картини залежить від багатьох факторів. Може бути таке: вже спина буде пекти вогнем, але я все ж таки її дороблю! А можу почати та лишити незакінченою. Вона буде стояти деякий час. Згодом, коли повертається необхідний для її завершення внутрішній стан та настрій - сідаю й завершую.

Вдруге наголошую, що не сприймаю написання картин як роботу. Для мене важливо, щоб картина сподобалася не лише замовникам, якщо це картина на замовлення. Також для мене важливо те, з якою енергією, якими думками я пишу. Всі вони закарбуються у роботі разом із фарбами та сюжетом.


Пані Чікало, дасте декілька порад стосовно того, яким має бути справжній професіонал?

- Не знаю яким "насправді", але переконана, що справжній професіонал в першу чергу має робити свою роботу якісно та, щоб догодити замовнику. Не викачувати гроші на рівному місці за кожну корекцію та нові ремарки. Звісно, не забувати про те, що матеріали коштують не малих грошей, тож працювати збитково теж не годиться! Все має бути по-людськи з обох сторін: як замовника, так і виконавця.

Якщо все було погоджено, проте в процесі замовнику щось не довподоби або змінилося бачення, як воно має бути - це НЕ має бути так: не подобається - доплачуйте!

Наприклад, я зроблю декілька правок. Без питань! Для мене важливо залишитися з людиною у гарних відносинах, а не комерція. Вже казала.)

Зайва копійка - це без сумнівів прекрасно, проте краще я збережу з людиною хороші стосунки.

Хоча, правки у написанні теж мають значення. Декілька (я роблю три), про що заздалегідь теж повідомляю - вношу без додаткової оплати. Це можливо на етапі створення. Коли картина вже готова або майже готова, робити правки це все одно, що писати картину з нуля!

Олійні фарби, як і будь-які інші, мають безліч властивостей та нюансів. Коли робиш корекцію - це не означає, що змінюєш якусь невеличку деталь в одному місці. Навіть найменше корегування підтягує за собою зміни довкола цього місця через те, що, так би мовити "пливе" малюнок. Наприклад, якщо це портрет, інші деталі картини, після найменших втручань вже можуть виглядати - анатомічно неправильно.

Усі ці тонкощі обговорюються ще на етапі замовлення. Тому, перед написанням картини існує досить довгий процес формування бачення та розуміння кінцевого результату між обома сторонами.

Правки до картини - це не лише додатковий матеріал, також це додатково витрачений час на розуміння: "що саме та на що виправляти", ну і додатковий час на внесення, безпосередньо цих змін.

Приємно, коли замовник ставиться до твоєї роботи серйозно та з розумінням, і головне чує все те, про що ви говорили ще на початку. Якщо йому потрібно більш ніж три правки, які я пропоную зробити безкоштовно, він самостійно питає про вартість додаткових змін. Це говорить про повагу до автора та його роботи!


На жаль, існують люди, які навіть після трьох і більше правок, все одно незадоволені написаною картиною, не оплачуть додаткові зміни (хоча й до внесення усіх правок, картина виглядала саме так, як забажав замовник). Такі люди перетинають межу, хочуть отримувати фотозвіт ледь не щодня і зрештою не збираються оплачувати навіть другої частини вартості картини. А ще, можуть дозволити собі принижувати та переходити на особистості. Такі люди надовго залишаються в пам`яті... І не через злість на них, а у вигляді пригніченого стану і затяжної паузи до подальшого творчого пориву...

Проте, є й такі люди, котрі можуть чекати у два рази довше на своє замовлення, через непередбачувані обставини. Є такі, які настільки в захваті від кінцевого результату отриманого замовлення, що оплачують його в подвійній вартості. Коли кажеш про зайві гроші, які не можеш прийняти - вони не лише не хочуть про це навіть чути, а взагалі сприймають як образу! Бо це не зайві кошти за оплату картини. Це не "на чай". Це вдячність та захоплення твоїм професійним виконанням та твоїм талантом! Так вони самі кажуть.) Пані Мар`яно, що б Ви побажали творчим і талановитим українським митцям? - Бажаю, щоб кожна творча та талановита людина знайшла себе серед розмаїття діяльностей. Також, побажаю, щоб її діяльність відгукнулась якомога більшій кількості поціновувачів! І, звісно, щоб усе що створюють було створено з любов`ю! Нижче, представлена галерея частини робіт видатної української художниці - Мар`яни Чікало.