СЕКРЕТИ ТА ПОРАДИ ВІД ТОП-ДИЗАЙНЕРКИ УКРАЇНИ — АННИ ІВАНОВОЇ!


Відома українська дизайнерка інтер'єру, чудова матуся та дружина і неймовірно щира та сердечна зоозахисниця — пані @Аня Иванова ексклюзивно, та тільки з Garny Digest ділиться своїм шляхом у професії, життєвим досвідом, та секретами позитивного настрою та 48 годин у добі. - У тому, що підштовхнуло і чим керувалася обираючи професію та чи вплинуло на обраний шлях середовище у якому ви зростали? - Певна річ! Мої батьки — архітектори. Я зростала у творчому середовищі й з дитинства малювала. Дизайнер, художник, скульптор та загалом професія, що пов'язана з мистецтвом. Вибір був очевидним і я ніколи в ньому не сумнівалася.

- За закінченням навчання пані Анна розповідає: як саме почала працювати в даній професії? А ще чи можете порадити щось майбутнім дизайнерам виходячи з власного досвіду? - По закінченню інституту я відразу вийшла в декрет і переїхала до Києва. Поступово налагодивши контакти та коло спілкування в новому місті, я стала близько спілкуватися з подругою подруги, яка і стала моїм першим замовником за символічний гонорар. З того часу ми разом зробили вже не один об'єкт і навіть переробили перший. Вона ж порадила мене друзям, що збираються робити ремонт. І таким чином через так зване "сарафанне радіо" втілено вже більше десятка замовлень.

Майбутнім дизайнерам: раджу не боятися маленьких замовлень і роботи за «смішні» гроші, якщо вона цікава, адже потім вона може стати вашою рекламою, попасти до портфоліо та стати не аби яким досвідом!

- Певна річ, у Вас є в наявності власні дизайнерські "фішки", які Ви застосовуєте в кожному об'єкті. Як гадаєте: потрібні такі "фішки" та "власний почерк" дизайнеру для впізнаваності й жаданості? - Маю для Вас розчарування — якихось особливих «фішок» у мене немає. Є улюблені прийоми, які часто зустрічаються. Наприклад, кольорові двері та не білі стелі. Дуже люблю декор і відкриті полиці. Обожнюю оксамитові дивани. Але не вимагаю цього в ультимативній формі. Завжди прислухаюся до замовника, його потреб і переваг. Якщо ми на одній стилістичній хвилі — неодмінно спрацюємося. Якщо ж ні, то мої друзі - дизайнери залюбки до Ваших послуг!)

- Пані Анно, як ви гадаєте: важливо вкладати в себе, свій розвиток в процесі діяльності або можна здобути освіту і далі просто напрацьовувати досвід? - Мені здається, що досвід дуже корисний і допомагає уникати помилок, бути компетентним у розв'язанні технічних питань. Але розвиток, спостерігання, набуття нових навичок, відстеження тенденцій так само грає дуже важливу роль. Ці речі зовсім не замінюють один одного, а швидше доповнюють. І чим більше ти встигаєш навчитися та пізнати — тим кращою буде твоя робота!

- Анно, скажіть: були серед Ваших замовників такі, яким доводилось відмовляти? - Скажу відверто: так, були й такі. Але тут зіграла не якась моя дизайнерська гордість - «я не буду таке робити». Просто зрозуміла, що не зможу задовольнити потреби замовника і дати очікуваний результат. Але тут на допомогу приходить моя чарівна паличка у вигляді телефонної книги з номерами друзів — дизайнерів, один з яких буде із моїми замовниками на одній стилістичній хвилі. Ось на нього я і переадресую такий об'єкт. Вважаю, що від цього усі будуть тільки в +.

- Пані Іванова, а давайте про інтимне? З якими (замовниками) працювати Вам та всім дизайнерам загалом працюється легко, а з якими — ні?) - Ой, яке провокаційне питання! Та і на нього я відповім щиро: легко працювати з людьми які знають, що хочуть, мають чітке уявлення про те, що їм подобається, а що ні. Дуже приємно працювати з замовником, що не приховує емоцій і говорить тверде "Ні" або ж "Так! Це воно!". А коли людина хоче щось, але не знає що, то такий дизайн часто-густо тягнеться невимовно довго. Насамперед це не подобається самим замовникам, хоча від них і залежить.

- А чи складно реалізувати себе в цій сфері в Україні? Якими якостями необхідно володіти для досягнення успіхів? - Важко відповісти наскільки складно реалізувати себе як дизайнер в Україні, оскільки допоки не доводилося працювати в інших країнах. Мені здається, якщо ти добре, чесно і вчасно виконуєш свою роботу, то обов'язково знайдеться той, кому це буде потрібно. І мова йде не тільки про дизайн інтер'єру. Також вкрай важливо бути комунікабельним і доброзичливим, загалом бути адекватним. Ремонт і так стресовий захід, тож не потрібно його посилювати.

- Бути успішним дизайнером — це перш за все знання і досвід або креативність, нестандартне бачення і підхід", що скажете? - Я не вважаю, що досягла захмарних успіхів оскільки ще не вийшла на світовий рівень (сміється). Та не дивлячись на те, що маю колег з успішнішими кар'єрами вважаю, що немає якогось універсального рецепта. Думаю, що у кожного він свій.

- Поділитеся із загалом: якими Ви бачите максимальні перспективи себе як дизайнера в майбутньому? (Своя студія, статті в глянцях, співпраця зі світовими брендами і тд) - Моя думка про перспективи та цілі змінюється періодично, все ж я творча натура. Насправді я дуже люблю сам процес, тому не загадую, а насолоджуюся. Можливо, це і не правильно і непогано було б намітити шлях розвитку. Але відповім як у фільмах: про це я подумаю завтра!)

- Чи буває у Вас відсутність ідей чи натхнення до створення проєкту? Як із цим боротися? Чи можна уникнути подібного? Які методики використовуєте якщо таке буває? Поділитеся секретами? - Звичайно буває! На жаль, уникнути подібного неможливо! Втома, замотаність, життєві негаразди — це все перекриває творче натхнення і відриває від польоту ідей... Мені, та напевно, більшості дизайнерів і загалом людям допомагають подорожі, навіть якщо невеликі: нові місця, зміна середовища перебування. Якщо ж немає можливості повністю відключиться від роботи, то перемикаюся на рішення інших, легких та зрозумілих питань, дивлюся і читаю дизайнерські блоги, це допомагає віднайти наснагу та зачепитися за якісь асоціації, враження, теми.

- Пані Анно, розповісте про Ваше інше, від робочих буднів, життя. Наприклад про волонтерську діяльність? - Ця частина мого життя варта окремого інтерв'ю. Так. Я займаюся допомогою тваринам. Якось так склалося, що це не мій вибір, а вони самі обирають мене, коли потребують допомоги. Як ви вже побачили, то в мене в самої проживають троє врятованих тваринок. Також є тварини на перетримці, які наразі в очікуванні сімей. Загалом через мене пройшло більше сотні хвостиків і вважаю, що якщо кожен мешканець нашого міста та громадянин нашої країни відповідально та гуманно ставився до тварин, то такої катастрофічної ситуації в притулках і серед волонтерів не було б. Зараз, всі нарешті побачили у якому стані перебуває рівень медицини в нашій країні. Але так було і раніше.