5 ПОМИЛОК У ВИХОВАННІ ДИТИНИ


1. Близькі з оточення дитини не виказують власні почуття Припустімо, малюк б'є іншого лопаткою по голові. Контрпродуктивним буде, якщо ми, дорослі, не дивлячись на те, що ніхто не постраждав або ж не плакав чи то сміявся, м'яко скажемо: "Іванко, не треба так робити!" В такому випадку мозок дитини неправильно запам'ятовує, які почуття відчуває інший, коли дитина б'ється або говорить грубощі. Для розвитку емпатії вкрай необхідним є коректне запам'ятовування дії та реакції на дію.

Емпатія і соціальна поведінка не виникають від народження: маленька дитина спочатку має запам'ятати, які почуття існують, як вони проявляються в жестах і міміці, та як люди адекватно на них реагують. Тому, коли у нас виникають емоції та почуття, важливо проявляти їх максимально природно.

Батьки, що подекуди "зриваються", до речі, не вважається природною реакцією. Психологи зауважують, що дорослі занадто часто зловживають цим словом, виправдовуючи таким чином свої неконтрольовані напади гніву: "Накопичилося і зірвалась. Таке трапляється з усіма! Це від втоми й природно..." Ні! Наші емоції та їхній прояв - це виключно наша зона відповідальності. Відмовлятися від цієї відповідальності та перекладати її на дитину кажучи про втому та інше - це не по-дорослому. 2. Батьки роблять все за для того, аби позбавити дитину пережити розчарування Діти повинні навчитися проживати власні невдачі, долати їх, щоб виходити сильнішими з різних життєвих ситуацій. Якщо зворотний зв'язок від людей, до яких дитина прив'язана, вона отримує сигнал про те, що в неї вірять, її впевненість у власних силах зростає. До речі, поведінка дорослих значно важливіше, ніж їхні слова. Важливіше транслювати свої справжні почуття ніж просто їх промовляти. Необхідно з самого початку дозволяти дітям зазнати маленьких невдач. Усувати зі шляху дитини всі без винятку перешкоди - ні до чого: саме фрустрація того, що поки що щось не виходить і запускає внутрішню мотивацію самовдосконалюватися. Коли батьки постійно цьому перешкоджають, то згодом їхні діти виростають у дорослих, не пристосованих до життя, що розбиваються об найдрібніші поразки або навіть не насмілюються почати щось, оповиті страхом не впоратися. 3. Замість справжньої підтримки, батьки відвертають дитячу увагу Якщо щось йде косо-криво - батьки дарують дитині подарунок аби її розрадити, таким чином відволікаючи її. Через подібну поведінку дорослих - мозок дитини не вчиться життєстійкості й звикає опиратися на заміщення: їжу, напої, купівлі, відеоігри тощо. Є різниця між втіхою із проявом участі та втіхою за допомогою відволікання. Отримуючи справжню втіху людина відчуває себе краще, відчуває полегшення. Дія ж підробленої розради швидко закінчується, тому згодом її потрібно все більше і більше. Звичайно, час від часу батьки можуть, таким чином, "заповнити прогалину", але краще буде обійняти дитину і пережити разом із нею її біль. 4. Батьки, що поводяться непередбачувано "У дитячому садочку в мене була найкраща подруга, Аня. Я її дуже любила. Однак її батьки були абсолютно непередбачуваними: спершу вони закидали нас солодощами, згодом - як грім серед ясного неба - починали сердитися і виганяти мене на вулицю. Я ніколи не знала, що ми робили не так. Одне невірне слово, не той погляд, - і потрібно було рятуватися втечею. Дуже часто траплялося, що Аня відкривала мені двері вся в сльозах і хитала головою, коли я хотіла з нею погратися." У всіх людей існує базова необхідність в структурі та підпорядкованості в житті. Якщо протягом тривалого часу вони не можуть передбачити, як буде проходити їхній день, то починають відчувати стрес, навіть хворіють. В першу чергу це стосується поведінки батьків: вона повинна мати якусь структуру, зрозумілу для дитини, щоб дитина усвідомлювала, чим продиктована поведінка, і могла на неї орієнтуватися. Це допомагає дитині набути впевненості в поведінці. "У моїй школі багато учнів, які отримали від суспільства штамп "з відхиленнями в поведінці". Я знаю, що в багатьох із них такі ж непередбачувані батьки. Без послідовних сценаріїв і виразних орієнтирів дитина не засвоїть правила "нормального" співіснування. Навпаки, вона буде реагувати так само непередбачено." - констатує дитяча психологиня. 5. Батьки просто ігнорують "НІ" своїх дітей Все більше людей засвоюють просту істину: "ні означає ні", що стосується сексуальних відносин у дорослих людей. Проте, чомусь дітям ми транслюємо протилежне. Чого навчиться дитина, яка говорить "ні", але все одно зобов'язана робити те, що сказали батьки? Того, що хтось сильніший завжди вирішує, коли "ні" дійсно сприймається як «ні». Фраза батьків: "Я бажаю тобі тільки добра!" іноді може не настільки й відрізнятися від трактування гвалтівника: "Але ти теж цього хочеш!" "Одного разу, коли мої доньки були ще маленькими, я почистила зуби одній із них проти її волі. Я дійсно була переконана, що це необхідно, це тільки їй на користь. Однак, вона пручалася так, ніби мова йшла про її життя. Вона кричала і виривалася, мені довелося тримати її силою. Це був справжній акт насильства. Коли я це зрозуміла, то відпустила її та присягнулася собі, більше ніколи з нею так не поводитися. Як вона зможе навчитися тому, що її "ні" чогось варте, якщо навіть найближча у світі людина цього не приймає?" Певна річ, існують ситуації в яких ми, батьки, іноді повинні переступати через "ні" наших дітей. Коли дворічна дитина падає на асфальт посеред вулиці, тому що не хоче йти далі, питань немає: за для безпеки дитини батьки повинні підняти та забрати її. Батьки повинні та мають повне право застосовувати "турботливу силу" щодо своїх дітей. Проте, як часто трапляються такі ситуації і як часто ми не звертаємо уваги на "ні" наших дітей, бо так зручно або, тому що бракує часу?